ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2011 року
м. Київ

Верховний Суд України у складі:

головуючого
Жайворонок Т.Є.

суддів:
Барбари В.П.,
Берднік І.С.,
Глоса Л.Ф.,
Гошовської Т.В.,
Гриціва М.І.,
Гуля В.С.,
Гуменюка В.І.,
Ємця А.А.,
Заголдного В.В.,
Колесника П.І.,
Короткевича М.Є.,
Коротких О.А.,
Косарєва В.І.,
Кривенди О.В.,
Кузьменко О.Т.,
Луспеника Д.Д.,
Лященко Н.П.,
Маринченка В.Л.,
Онопенка О.О.,
Охрімчук Л.І.,
Панталієнка П.В.,
Патрюка М.В.,
Пивовара В.Ф.,
Пилипчука П.П.,
Пошви Б.М.,
Прокопенка О.Б.,
Романюка Я.М.,
Сеніна Ю.Л.,
Скотаря А.М.,
Терлецького О.О.,
Тітова Ю.Г.,
Шицького І.Б.,
Школярова В.Ф.,
Яреми А.Г., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяви ОСОБА_36, публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», Національного банку України про перегляд рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, ухвали апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_37 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі – ПАТ «ОТП Банк»), ОСОБА_36, треті особи: Національний банк України (далі – НБУ), ОСОБА_38, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_39, про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними,

встановив:

У січні 2010 року ОСОБА_37 звернувся до суду з позовом до ПАТ «ОТП Банк» про розірвання договору іпотеки з підстав істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при його укладенні. У березні ОСОБА_37 змінив підставу, предмет та розмір позовних вимог, посилаючись на те, що 17 червня 2008 року між ОСОБА_36 (позичальник) і закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», яке в подальшому було перетворене в публічне акціонерне товариство, укладено договір споживчого кредиту № ML 700/1198/2008, відповідно до якого банк надає позичальнику кредит у розмірі 155 тис. доларів США. На забезпечення виконання ОСОБА_36 зобов’язань за цим договором 17 червня 2008 року між ОСОБА_37 і ПАТ «ОТП Банк» укладено договір іпотеки (майнової поруки) № PML 700/1198/2008, відповідно до якого ОСОБА_37 передав в іпотеку банку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. На час укладення договору споживчого кредиту в його сторін не було індивідуальної ліцензії, необхідної для надання й одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. ОСОБА_37 просив визнати недійсними договір споживчого кредиту від 17 червня 2008 року № МL 700/1198/2008, укладений між ПАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_36, та договір іпотеки (майнової поруки) від 17 червня 2008 року № РМL 700/1198/2008, укладений між ним і ПАТ «ОТП Банк»; виключити з Державного реєстру іпотек та Єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про державну реєстрацію договору іпотеки й про заборону відчуження нерухомого майна за цим договором.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року, позов задоволено: визнано недійсними договір споживчого кредиту від 17 червня 2008 року № МL 700/1198/2008, укладений між ПАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_36, та договір іпотеки (майнової поруки) від 17 червня 2008 року № РМL 700/1198/2008, укладений між ОСОБА_37 і ПАТ «ОТП Банк»; виключено з Державного реєстру іпотек запис про державну реєстрацію договору іпотеки від 17 червня 2008 року № МL 700/1198/2008; виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомості майна запис про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки від 17 червня 2008 року № МL 700/1198/2008.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2010 року касаційну скаргу ПАТ «ОТП Банк» відхилено, рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року залишено без змін.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21 січня 2011 року виправлено описку в резолютивній частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року та зазначено: виключити з Державного реєстру іпотек запис від 18 червня 2008 року за реєстровим № 7407321 про державну реєстрацію договору іпотеки № 3187 від 17 червня 2008 року; виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомості майна запис від 17 червня 2008 року за №7400767 про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки від 17 червня 2008 року № 3187.

У січні 2011 року ПАТ «ОТП Банк», ОСОБА_36, НБУ звернулися до Верховного Суду України із заявами про перегляд судових рішень, ухвалених у даній справі, у зв’язку з неоднаковим застосуванням судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

ПАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_36 просять скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2010 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

НБУ просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2010 року та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

В обґрунтування неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права заявники надали рішення Верховного Суду України від 20 жовтня 2010 року у справі № 6 – 50418св10, рішення Верховного Суду України від 1 грудня 2010 року у справі № 6-50418св10, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 листопада 2010 року у справі №2-25/2010, від 12 листопада 2010 року у справі №2-1832/10, від 26 листопада 2010 року у справі №2-1662/10, правовідносини в яких подібні до правовідносин у даній справі.

У доданих судових рішеннях міститься висновок про те, що за відсутності нормативних вимог для застосування індивідуального ліцензування щодо валютних операцій, пов’язаних із наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку ; наявність у банку відповідної генеральної ліцензії або дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені заявниками обставини в межах їхніх доводів, Верховний Суд України вважає, що заява НБУ підлягає задоволенню, заяви ПАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_36 – частковому задоволенню.

Судами встановлено, що 17 червня 2008 року між ОСОБА_36 (позичальник) та ПАТ «ОТП Банк» укладено договір споживчого кредиту № ML 700/1198/2008, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 155 тис. доларів США. На забезпечення виконання ОСОБА_36 зобов’язань за цим договором 17 червня 2008 року між ОСОБА_37 та ПАТ «ОТП Банк» укладено договір іпотеки (майнової поруки) № PML 700/1198/2008, відповідно до якого ОСОБА_37 передав в іпотеку банку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. 8 листопада 2006 року, тобто до надання кредиту, ПАТ «ОТП Банк» отримало в НБУ банківську ліцензію № 191, дозвіл № 191-1 та додаток до нього на право здійснення операцій з валютними цінностями.

Залишаючи без змін рішення суду першої й апеляційної інстанцій, касаційний суд погодився з висновками судів про те, що ПАТ «ОТП Банк» не мало права на укладення договору споживчого кредиту з ОСОБА_36, оскільки кредит надано в іноземній валюті, а банк не отримав індивідуальної ліцензії, необхідної для надання й одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу; наявність у банку банківської ліцензії й дозволу на право здійснення операцій з валютними цінностями, виданих НБУ, не є достатньою підставою для здійснення банком валютних операцій.

З таким рішенням касаційного суду погодись не можна.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

За положеннями ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до законодавства України гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, в той час коли обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі – Декрет КМУ).

Відповідно до ст. 5 цього Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету.

Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Указані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлюється також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операції, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 275, у п. 5. 3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями , що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ.

Правовий аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог пп. «в» п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують установлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов’язані з іноземною валютою.

Тобто надання кредитів у валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії (дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України.

За таких обставин не ґрунтується на вимогах матеріального права висновок касаційного суду про те, що за відсутності в ПАТ «ОТП Банк» індивідуальної ліцензії спірний договір споживчого кредиту не відповідає вимогам закону, а тому є недійсним, наслідком чого є недійсним і договір іпотеки.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву в разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 355 цього Кодексу. Якщо суд установить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2010 року підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 353, 360-3, 360-4 ЦПК України, Верховний Суд України

постановив:

Заяву Національного банку України задовольнити.

Заяву ОСОБА_36, публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2010 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий
Т.Є.Жайворонок

Судді